Дзвони душі і серця Володимира Забаштанського

Стомився я не від роботи...

Стомився гамувати глас

Тримати блискавку за роги,

Щоб гнівом не дістала вас.

Володимир Омелянович Забаштанський - український поет, перекладач, лауреат Шевченківської премії (1986).

Народився 5 жовтня 1940 року в селі (тепер селище міського типу) Браїлів Жмеринського району Вінницької області в робітничій сім'ї. Закінчив сім класів школи і вступив до ремісничого училища в місті Макіївка Донецької області. Після закінчення училища в 1957 році працював на будівництві, кочегаром в котельній цукрового заводу. 

В 1958 році стався нещасний випадок, внаслідок якого Володимир Омелянович Забаштанський втратив зір і руки. Після дворічного лікування в Київському інституті травматології і ортопедії закінчив вечірню школу робітничої молоді, здобувши повну середню освіту. В 1969 році з відзнакою закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

Член спілки письменників СРСР з 1967 року. З 1968 по 1993 роки очолював Республіканську літературну школу-студію "Кобза". За життя вийшло 12 основних збірок поета і безліч публікацій у пресі. В 1986 році за збірку поезій "Запах далини" був удостоєний Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка. Лауреат премій імені Миколи Островського (1974), Євгена Гуцала (2000), Володимира Свідзінського (2001). 

Помер 2 грудня 2001 року. Похований в Києві на Лісовому кладовищі.

9 жовтня 2008 року був відкритий Літературно-меморіальний музей В. О. Забаштанського у Браїлові у стінах браїлівської школи його імені. 30 травня 2014 року у Вінниці з'явилася вулиця Забаштанського, у 2017 році рішенням сесії Браїлівської селищної ради було започатковано премію імені Володимира Забаштанського. 

5 жовтня 2017 року на подвір'ї Браїлівської школи було споруджено та урочисто відкрито пам'ятник Володимиру Забаштанському.