Велетень духу і таланту

 

Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині, був молодшим із чотирьох дітей. Невдовзі сім'я переїхала у місто Донецьк (Сталіно), аби втекти від примусової колективізації. Спочатку батько знайшов роботу на хімічному заводі, за рік перевезли до себе дітей.

Навчався Василь Семенович Стус на історико-філологічному факультеті педагогічного інституту. Опісля працював у сільській школі, відслужив в армії на Уралі. Далі повернувся до учителювання, потім став літредактором газети "Соціалістичний Донбас", аж доки 1963 року не вступив до аспірантури Інституту літератури імені Шевченка в Києві. Тоді ж зайнявся виданням першої збірки віршів (вилучена з плану видавництва, згодом вийшла самвидавом), почав публікувати переклади іноземних поетів.

4 вересня 1965 року Василь Семенович Стус бере участь - за спогадами Івана Дзюби, цілком спонтанно, - у акції проти арештів української творчої молоді, що відбулася під час показу "Тіней забутих предків" Параджанова: він закликав підвестися всіх, хто проти арештів, та склав колективний лист протесту. Наслідком для самого Стуса стало виключення з аспірантури.

Настав час низки швидкоплинних робіт: кочегар, різноробочий, редактор технічної документації... При цьому треба було годувати сім'ю: 1966 року у Василя Стуса з дружиною, Валентиною Попелюх, народився син Дмитро. Короткою передишкою була робота в Центральному державному історичному архіві УРСР, де Стус почав досліджувати Українську революцію 1917-1920 років.

Найповніша збірка Василя Стуса, "Палімпсести", включає твори, написані в 1971-1977 роках. Більшість цього часу він провів у таборах Мордовії та на засланні в Магаданській області: 12 січня 1972 року Стуса вперше заарештовують. Після 9 місяців у слідчому ізоляторі його визнають винним та засуджують до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. 

"Палімпсести" вийшли друком вже після смерті автора, 1986 року. Туди увійшли вірші, які вдалося зберегти, доправивши на волю у листах до дружини або з допомогою відвідувачів інших в'язнів. Кілька сотень віршів Василя Стуса, вилучених таборовими наглядачами, в тому числі остання збірка "Птах душі", втрачені.

Влітку 1979-го Стус повертається з заслання до Києва. Невдовзі він вступає до Української Гельсінської групи правозахисників. Працювати був змушений на заводах, робочим. Всього лиш за кілька місяців за Стусом спочатку встановлюють адміністративний нагляд, а потім знов заарештовують.

Вдруге Стуса засуджують вже на 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. До кінця цього терміну він не дожив: 4 вересня 1985 року Василь Стус помер в карцері, куди його кинули за те, що він читав книгу, спершись ліктями на верхні нари - "порушення режиму". Офіційною причиною смерті оголосили серцеву недостатність, також висувалась версія удару по голові карцерними нарами. Перевезти тіло і перепоховати в Києві вдалося тільки чотири роки по тому. 1990 року Василь Стус був посмертно реабілітований.

З нагоди Дня народження Василя Семеновича Стуса пропонуємо увазі користувачів бібліотеки книжкову виставку "Велетень духу і таланту", переглянувши яку можна ознайомитись з біографією та творчістю письменника.

Пропонуємо Вам ознайомитися з цікавими фактами про Василя Семеновича Стуса:

1. В дитинстві Василь Стус хотів стати геологом, але після прочитання "Мойсея" Івана Франка вирішив займатись літературою.

2. Василь Семенович Стус вільно знав німецьку мову, перекладав Гете і Рільке.

3. Під час заслання Василь Стус був заочно прийнятий до PEN-клубу.

4. Генріх Бьолль незадовго до своєї смерті в 1985 році висував Василя Семеновича Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури (за іншою версією, цим займалася українська діаспора, але не встигли вчасно зробити потрібні документи).