28 липня День Української Державності
Зародження нашої державності ми будемо відзначати в день розквіту нашої державності – в День хрещення Русі-України.
«Хто не знає свого минулого,
той не вартий свого майбутнього.
Хто не шанує видатних людей
свого народу, той сам не годен пошани»
той не вартий свого майбутнього.
Хто не шанує видатних людей
свого народу, той сам не годен пошани»
Максим Рильський
Будь-який народ, будь-яка нація починається передусім з того, що вона зобов’язана досконало знати своє минуле, своє коріння та витоки. Відзначення цього свята сприятиме спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення і захисту національних інтересів нашої держави, що була відома на політичній карті світу щонайменше з другої половини IX століття. Воно водночас є чинником опору ворожим наративам про Україну як «фейкову державу».
Однак, незважаючи на всі труднощі, Українська державність укріпилася і має свою давню історію. Щодо кількості етапів розвитку Української державності висловлені різні міркування, і тут останнє слово – за істориками, правниками, але якщо йдеться про основні з них, то традиційно виділяють : перший – Київська Русь, Галицько-Волинська держава. Другий – Запорозька Січ та Українська козацька держава (Гетьманщина, ХVІ-ХVІІІ ст). Третій – УНР за Центральної Ради, Українська держава за П. Скоропадського, УНР за Директорії та ЗУНР. Четвертий – сучасна Українська держава. На жаль, були періоди, коли Українська державність була перервана і її територія перебувала у складі іноземних держав. Проте українці, як і інші європейські народи, формувалися волелюбними і завжди прагнули мати свою державу, а в часи її відсутності піднімалися на боротьбу за її відродження.
Зародження ранньої Української державності почалося з VІ ст. н. е., засновниками якої стали князі Кий, Щек та Хорив, котрі започаткували династію перших її правителів – Києвичів. Подальший розвиток «Руської землі» привів до утворення могутньої ранньосередньовічної Української держави – Київської Русі, основу якої становили етнічні українські землі.
З ІХ ст. по 30-ті роки ХІІІ ст. Київська держава була однією з найбільших і наймогутніших держав Європи. У ХІІ-ХІІІ ст. князівські міжусобиці, свавілля заможного боярства, татаро-монгольське нашестя послабили, а згодом призвели до повного розпаду могутньої колись Київської Русі. У XIV ст. історичні події розвивалися для України несприятливо. На її землях настав період глибокого економічного, політичного і культурного занепаду. Володарем усієї території колишньої Київської Русі, впродовж майже 80 років, вважався монголо-татарський хан.
Розпад стародавньої Київської держави призвів до посилення регіональних князівств, які, по суті, у ХІІ - на початку ХІІІ ст. стали незалежними державами. Однією з них, на західних землях Русі-України, стала Галицько-Волинська держава. У ній продовжували розвиватись традиції Українського державотворення. Проте в другій половині ХІV ст. Галицько-Волинська держава припинила своє існування. Приєднання українських земель до Речі Посполитої і встановлення на них польськими магнатами та шляхтою тяжкого соціального, національного, релігійного і мовно-культурного становища зумовили численні повстання і, врешті-решт, Національно-визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. За своєю суттю, характером, метою вона може бути прирівняна до великих революцій, які в ХVII-ХVIIІ ст. охопили всю Європу. Це була національно-визвольна, соціально-політична революція за право на свою державу, рушійною силою якої був увесь український народ, а керівництвом – козацька старшина й українська шляхта, оскільки національної буржуазії, яка в західноєвропейських революціях була їх організатором і керівником, в Україні ще не було, у будь-якому разі – достатньо численної і міцної. Національно-визвольна війна 1648-1657 рр. привела спочатку до виникнення української державно-політичної автономії (у складі Речі Посполитої), а згодом – незалежної Української козацької держави.
Українська козацька держава цієї доби – зі своїми центральними та місцевими органами влади, адміністрацією, судами і військом, зі своєю територією (яка, щоправда, не мала чітко визначених кордонів, бо вони іноді змінювалися залежно від зовнішньополітичної ситуації – але все ж територія була, бо без цього немає держави!) – за формою правління була, вважаємо, демократичною республікою з виборним гетьманом на чолі, унітарною, з демократичним політичним режимом. Створена в результаті національно-визвольної війни проти Речі Посполитої Українська козацько-гетьманська держава проіснувала понад сто років – із середини ХVII ст. до кінця ХVIIІ ст.
Незважаючи на приєднання до Московської держави у 1653-1654 рр., вона ще тривалий час продовжувала зберігати всі ознаки державності. Проте надалі наполегливо і послідовно Московія стала проводити політику обмеження української автономії. У 1764 р. гетьманство було ліквідовано остаточно, 1775 р. – Запорозьку Січ. Україна стала адміністративно-територіальною частиною Російської імперії. Спроби гетьманів І. Виговського, П. Дорошенка, І. Мазепи відновити Українську державність зазнали поразки. Отже, приєднання України до інших держав – Росії і Речі Посполитої було помилкою. Це призвело до того, що Україна не тільки втратила свою незалежність і державність, а й стала звичайною провінцією цих держав.
Наступний етап національно-визвольної боротьби українського народу за свою державу припадає на 1917-1921 рр. Після тривалого історичного періоду русифікації, національного та соціального поневолення на початку XX ст. український народ відновив свою незалежну державу.
У той час Україна пережила різні форми національної державності: Українську Народну Республіку за Центральної Ради, Українську державу – Гетьманат П. Скоропадського, Українську Народну Республіку за Директорії і Західноукраїнську Народну Республіку, але державну незалежність втримати не змогла. У результаті збройної агресії більшовицької Росії за допомоги місцевих більшовиків проти Української Народної Республіки у Харкові 25 грудня 1917 р. було проголошено Українську радянську республіку, яка проіснувала до 24 серпня 1991 р.
Україна відновила свою державну незалежність Декларацією про державний суверенітет16 липня 1990 р. та Актом проголошення незалежності України 24 серпня 1991р.
За сотні років, відбиваючи ворожі напади, потерпаючи від війн, у першу чергу наших північних сусідів, які вже п’ятий місяць без передиху закидають українські міста крилатими ракетами і снарядами, від яких загинули тисячі і тисячі українців, нам вдалося зберегти свою ідентичність та об’єднатись у велику і неподільну Україну.
У державу, яка в сьогоднішній жорстокій війні з РФ, обстоюючи свої кордони, свободу і нгезалежність, проявляє небачені силу духу, мужність та рішучість.більшовиків проти Української Народної Республіки у Харкові 25 грудня 1917 р. було проголошено Українську радянську республіку, яка проіснувала до 24 серпня 1991 р.
Україна відновила свою державну незалежність Декларацією про державний суверенітет16 липня 1990 р. та Актом проголошення незалежності України 24 серпня 1991р.
За сотні років, відбиваючи ворожі напади, потерпаючи від війн, у першу чергу наших північних сусідів, які вже п’ятий місяць без передиху закидають українські міста крилатими ракетами і снарядами, від яких загинули тисячі і тисячі українців, нам вдалося зберегти свою ідентичність та об’єднатись у велику і неподільну Україну.
У державу, яка в сьогоднішній жорстокій війні з РФ, обстоюючи свої кордони, свободу і нгезалежність, проявляє небачені силу духу, мужність та рішучість.
Коментарі
Дописати коментар