Невтомний літописець доби

Собко Вадим Миколайович - український письменник, прозаїк, драматург. 

Народився 5 (18) травня 1912 року в родині військовослужбовця. працював робітником на Харківському тракторному заводі. У 1939 році закінчив філологічний факультет Київського університету. Брав участь у бойових діях, працював в армійських газетах. Під час штурму Берліну був тяжко поранений. Демобілізувався у званні підполковника. 

Дружина - Войтушенко Віра Денисівна (1915-1982), доктор філологічних наук, відомий вахівець з історії літератури, педагог, літературознавець, яка виховала ряд відомих філологів, культурологів та журналістів. 

Донька - Ярослава Вадимівна Собко (1938-1999), мистецтвознавець, редактор.

Друкувався з 1930 року: збірки поезій "Погляд вперед" і "Тракторобудні", "Мій товариш", поема "Мікрон" та інші, нарисів і оповідань - "Монтажники", "Люди риштовань" та інші.

Першу популярність здобув пригодницькою трилогією "Зоряні крила". Роман-трилогія "Шлях зорі" присвячений подіям Другої світової війни. П'єса "Життя починається знову" і роман "Запорука миру" - з повоєнного життя Німеччини.

У своїх творах порушує проблеми будівництва, моралі: "Біле полум'я", "Звичайне життя", "Нам спокій тільки сниться...", "Справа прокурора Малахова", "Матвіївська затока", "Київський зошит", молоді й спорту (роман "Стадіон") та інші.