Шотландський чародій - Вальтер Скотт

 

Сер Вальтер Скотт (англ. Walter Scott) - всесвітньо відомий шотландський письменник, поет, історик, збирач старожитностей, адвокат.
Для шотландців він більше, ніж письменник. Вальтер Скотт відродив історичну пам'ять народу, відкрив Шотландію для решти світу і, в першу чергу, для Англії. Вважається основоположником жанру історичного роману. Його творчість мала великий вплив на європейський романтизм.

Вальтер Скотт народився в сім'ї адвоката. Його мати, Ганна Резерфорд (1739-1819), була дочкою професора медицини Единбурзького університету. У сім'ї з 12 дітей вижило шестеро, Вальтер був 9-м. У ранньому віці перехворів, ймовірно, на поширений тоді поліомієліт, що спричинив параліч з розвитком надалі атрофії м'язів правої ноги і довічної кульгавості. Незважаючи на фізичну ваду, вже у ранньому віці він приголомшував оточуючих жвавим розумом і феноменальною пам'яттю.

Дитинство Вальтера Скотта тісно пов'язане із шотландськими кордонами, де він проводив час на фермі свого діда в Сендіноу, а також у будинку свого дядька біля Келсо. У коледжі Вальтер Скотт захопився альпінізмом, загартувався фізично, і здобув популярність серед однолітків як відмінний оповідач. Він багато читав, у тому числі античних авторів, захоплювався романами і поезією, особливо виділяв традиційні балади і оповіді Шотландії.

У 1786 році Вальтер Скотт вступив на навчання до контори батька, а з 1789 по 1792 роки вивчав право, готуючись стати адвокатом. Разом зі своїми друзями організував у коледжі "Поетичне товариство", вивчав німецьку мову і знайомився з творчістю німецьких поетів. У перші роки самостійної адвокатської практики Вальтер Скотт їздив по країні, принагідно збираючи народні легенди і балади про шотландських героїв минулого. Він захопився перекладами німецької поезії, анонімно опублікував свої переклади балади Бюргера "Ленора".

У 1791 році він познайомився зі своїм першим коханням - Вільяміною Белшес, дочкою единбурзького адвоката. Вальтер Скотт п'ять років намагався добитися взаємності Вільяміни, проте дівчина зважила на Вільяма Форбса, сина заможного банкіра, за якого і вийшля заміж 1796 року через вимогу батька. Нерозділене кохання стало для юнака сильним ударом: частинки образу Вільяміни потім неодноразово виявлялися в героїнях романів письменника. У 1797 році одружився з Шарлоттою Шерпантьє. У 1799 році став шерифом графства Селкерк, а у 1806 році - секретарем суду. У 1830-1831 роках Вальтер Скотт зазнав три апоплексичні удари (інсульти). Після першого в нього відбувся параліч правої руки. Помер у 1832 році від четвертого інсульту. 

Романи Вальтера Скотта поділяються на дві основні групи. Перша присвячена недалекому минулому Шотландії, періоду громадянської війни: від пуританської революції XVI ст. до розгрому гірських кланів в середині XVIII ст., а частково і пізнішому часу "Веверлі", "Гай Маннерінг" ("Gay Mannering", 1815), "Единбурзька в'язниця" ("The Heart of Midlothian", 1818), "Шотландські пуритани" ("Old Mannering", 1815), "Ламермурська наречена" ("The bride of Lammermoor", 1819), "Роб Рой" ("Rob Roy", 1817), "Монастир" ("The Monastery", 1820), "Абат" ("The Abbot", 1820), "Води св. Ронана" ("St. Ronan's Well", 1823), "Антиквар" ("The Antiquary", 1816) тощо.

Друга основна група романів Вальтера Скотта присвячена минулому Англії і континентальних країн, переважно середнім вікам і XVI ст. ("Айвенго" (Ivanhoe, 1819)), "Кенілворт" ("Kenilworth", 1821), "Ганна Геєрштейнська" ("Anne of Geierstein", 1829) тощо. Саме в цих творах Вальтер Скотт особливо розгортає своє виняткове чуття минулих епох, що змусило Огюста Террі назвати його "найвидатнішим майстром історичної дивінації усіх часів". Історизм Вальтера Скотта, перш за все зовнішній історизм, відтворення атмосфери і колориту епохи. Цією властивістю, яка грунтувалася на солідних знаннях, Вальтер Скотт особливо приголомшував своїх сучасників, не звиклих ні до чого подібного. Дана ним картина "класичного" середньовіччя в романі "Айвенго" наразі сильно застаріла. Але такої картини, одночасно ретельно правдоподібної і що розкриває таку несхожу на сучасність дійсність, в літературі ще не було. Це було справжнім відкриттям нового світу.

Концепція роману "Айвенго", де центральним фактом для Англії кінця XII століття висунута національна боротьба саксів з норманами, виявилася незвичайно плідною для науки історії, - вона була поштовхом для відомого французького історика Огюста Террі. Оцінюючи творчість Вальтера Скотта, треба пам'ятати, що його романи взагалі передували роботам багатьох істориків того часу.